Обзоры
Статьи
Видео
Фото
Проекты
Опубликовано: 19-08-2019 15:18 / Категория: Статьи / Просмотров: 242

Громада пам’ятає!

Завдяки пошуковикам, краєзнавцям та раді Шабівської ОТГ увічнюється пам`ять про воїнів, чия доля десятиліттями залишалася невідомою.

Весною виповнилося 75 років з того часу, як радянські війська, що брали участь в Одеській наступальній операції, прагнули за будь-яку ціну прорватися на південний берег Дністра і закріпитися там. Доля більшості цих плацдармів виявилася трагічною і практично забутою.

Зазвичай згадують тільки Аккерманську (Дністровську) десантну операцію, в результаті якої у серпні 1944 року були звільнені місто і Білгород-Дністровський район, а також село Шабо.

Впродовж останніх років історію квітневих плацдармів, в тому числі і на місцях боїв, досліджують пошуковики молодіжного військово-патріотичного клубу «Десантник» під керівництвом Віталія Скиби. Донині ті події описані бідно, імена багатьох загиблих воїнів залишаються невідомими. Їхні нащадки досі не знають, де поховані діди й прадіди.

Акція Шабівської ради «Громада пам’ятає» має за мету заповнити одну з таких прогалин, увічнити пам’ять про загиблих. Для пошуковиків вона стала логічним продовженням низки конкретних меморіальних заходів попередніх років, коли були доповнені прізвищами воїнів, що раніше вважалися зниклими безвісти, нові плити меморіалу Слави у Білгороді-Дністровському; на центральному міському цвинтарі встановлено пам’ятний знак на місці віднайдених поховань воїнів-визволителів.

Незмінним співорганізатором подібних починань залишається сайт Akkerman.UA. Зокрема, чотири роки тому наш ресурс першим ввів до історичного обігу інформацію пошукової секції клубу «Десантник» про трагічну долю квітневого десанту на схід від Шабо. В рік його 75-ліття об’єднана сільська громада активно реалізує відповідну програму про увічнення пам’яті воїнів, які довгий час залишалися забутими.

Хроніка Шабівського плацдарму

13 квітня 1944 року, відходячи під безперервним натиском радянських частин, які вже звільнили Одесу, противник з боями намагався закріпитися на північному березі Дністровського лиману, прикриваючи переправлення своїх основних військ. З остраху залишитися відрізаними, ці з’єднання супротивника в ніч на 14 квітня теж розпочали організований відхід на південний берег через поромну переправу «Бугаз».

За собою вермахт залишив підірвані мостові переходи та заміновану піщану косу від Очаківського (нині - Вузьке місце) до Царгородського гирла. Відхід прикривали кулеметники та артилерія. Радянська авіація послідовно нанесла по цій території декілька бомбових ударів.

Того ж дня знекровлені тривалим наступом частини 79-ї гв. стр. дивізії пробилися до селища Кароліно-Бугаз. Одна рота зайняла оборону на косі (нинішній Лиманський район смт. Затока).

В ніч на 15 квітня стрілецькі батальйони 227-го гв. стр. полку вишикувалися в три черги форсування і під прикриттям полкової артилерії спробували захопити переправу через Царгородське гирло.

Дрібні групи супротивника продовжували відбиватися в районі нинішньої залізничної платформи «Сонячна». Не припинявся сильний вогонь з боку його укріплень біля Бугазького маяку і протитуберкульозного санаторію. Били кулемети з переобладнаної баржі і двох бойових катерів, що стояли в морі. Навпроти маяка піднявся на поверхню німецький підводний човен, який також відкрив артилерійський та кулеметний вогонь по підступам до переправи.

До Царгородського гирла частини 79-ї гв. стр. дивізії пробилися близько 05:30. Сапери одразу розпочали збір засобів для форсування водної перешкоди. Вдалося знайти лише сім дерев'яних рибальських човнів. За невблаганним наказом форсування розпочалося о четвертій годині ранку 16 квітня 1944 року.

Час початку операції не змінили навіть після суттєвого погіршення погоди. Ризикнули пробитися з лиманської сторони Царгородського гирла крізь шторм. Один човен високі хвилі перекинули в 20 метрах від берега, потонули кілька бійців. Іншим теж не вдалося наблизитися до зони висадки. Зі світанком противник відкрив щільний стрілецький та артилерійський вогонь. Ранкове форсування довелося зупинити.

Німецькі і румунські частини в селищі Бугаз встигли облаштуватися на ретельно укріпленому рубежі оборони. Біля маяка, який вже розбомбила радянська авіація, був обладнаний опорний пункт з двох дзотів на три амбразури кожен і двох гнізд для великокаліберних кулеметів. На добре захищених позиціях розташувалися мінометна батарея і гармати прямого наведення.

Інший значний опорний пункт противника було створено на південно-східній околиці Шабо (до нинішньої залізничної платформи «Прибережне»). Тут розгорнули піхотний полк та шість артилерійських батарей. Морське і лиманське узбережжя перекривали численні мінні поля.

З врахуванням насиченої оборони противника і обмежених власних сил командування вирішило висадити новий десант вже біля Шабо з подальшим виходом до Акембету (нині с. Біленьке), що створило би загрозу оточення для угрупування німецьких та румунських військ в селищі Бугаз і в підсумку мало забезпечити переправу основних сил. На цей час в трьох стрілецьких полках дивізії після майже місяця безперервних наступальних боїв від Миколаєва до Одеси і далі на південь залишилося не більше 350 багнетів.

Зважаючи на підірваний поромний міст через протоку, сильну непередбачувану течію, насичену оборону супротивника штаб 79-ї гв. стр. дивізії був змушений погодитися на план форсування Дністровського лиману в далекий обхід Царгородського гирла, який за розрахунками тривав би не менше п’яти годин. До того ж, район відчалювання повністю проглядався і прострілювався німецькими і румунськими військами. Проте, збирання засобів для переправи тривало.

До вечора 16 квітня 227-й гв. стр. полк підготував 23 одиниці плавзасобів - в тому числі, дерев'яні човни вантажопідйомністю до 1 тис. 400 кг, а також гумові надувні: три великих двотонних і шість малих. Частина з них пішла на спорудження двох поромів - на зв’язку великого дерев'яного і двох малих гумових човнів сапери кріпили дощаний настил.

Веслярами призначили 14 чоловік з 327-го окр. армійського інженерного батальйону і вісім - з 88-го гв. окр. саперного батальйону дивізії. Перевірити зібрані засоби на воді можливості не було. Після завантаження особового складу майже половина дерев'яних човнів вийшли з ладу.

Та з настанням темряви підрозділи 227-го гв. стр. полку знову взялися до форсування Дністровського лиману. В першу чергу планували переправити дивізійних і полкових розвідників, саперів і полкову роту з протитанковими рушницями. Вони мали розвідати місце висадки основних сил і пробити проходи в дротяних загородженнях і мінних полях.

Згодом, окрім переправлення додаткових частин, планували висадити десантну групу на південь від Бугазу, яка б блокувала тамтешній гарнізон противника. Дотриматися цього порядку не вдалося. Сил явно не вистачало.

Перша група на чотирьох човнах відчалила о 23:00 16 квітня. Опівночі відпливла друга група з підрозділів 1-го стр. батальйону 227-го гв. стр. полку: його кулеметна, друга, третя і частково перша стрілецькі роти - 6 офіцерів, 42 рядових і сержанта під командуванням гв. к-на Олександра Степаненка. Група мала протитанкові рушниці, станкові і ручні кулемети - всіх по два, 19 автоматів і 23 гвинтівки, дві польові радіостанції.

Пливучи в темряві перша група не врахувала зміну напрямку і силу течії, минула Шабо та опинилась майже в центрі Дністровського лиману. Спробувала повернутися до запланованого місця висадки, але до світанку причалити не встигла. Зі сходом сонця противник помітив її човни і відкрив по ним вогонь. Цій групі висадитися, як і зв’язатися з іншою, так і не вдалося. Її 8-годинний перехід мети не досягнув.

Друга група о 04:10 17 квітня самостійно висадилася у виноградниках на південний схід від Шабо, одразу вступивши в бій. Здолавши незначний опір караулів противника до 06:00 захопила плацдарм глибиною 250 м і фронтом З00 м. Човни повернула за підкріпленням.

Виявивши десант, противник кинув проти нього значні сили. Ураганний вогонь відкрили великокаліберні кулемети і артилерія опорного пункту біля Бугазького маяка. Як тільки човни з бійцями збиралися в групи, по ним починали бити важкі міномети. Проте, у місці відправлення тривало завантаження інших сил першого і всього другого стрілецького батальйону у човни першої групи, яка повернулася. Воно велося під безперервним вогнем противника. Серед саперів-веслярів з'явилися убиті і поранені.

У другій рейс вийшли всього 9 човнів. Близько 07:00 вони наблизилися до південного берега Дністровського лиману біля Шабо на відстань 200 м, де потрапили під шалений обстріл. Висадити підмогу десанту не вдалося. Невдачею завершилася ще одна така спроба - близько полудня.

Весь цей час плацдарм, захоплений групою гв. к-на Олександра Степаненка, атакували війська противника. Кілька атак, в які одночасно йшли до 50 вояків, десант відбив. І повільно, але все ж таки розширював плацдарм. Опівдні десантників оточив піхотний полк противника з декількома гарматами, які били прямим наведенням. Ці сили одночасно атакували плацдарм з декількох напрямків. Основний удар завдали з боку Бугазу.

Після важкого нерівного бою десант був зім'ятий і скинутий до Дністровського лиману. Ось слова останньої радіограми гв. к-на Олександра Степаненка: «Контратака противника триває, все знищую».

До настання темряви німецькі та румунські війська прочесали не тільки місце висадки та бою, але і всю територію в трикутнику Бугаз - Акембет - Шабо. Кілька вцілілих радянських офіцерів і солдатів потрапили до полону.

Під час бою на плацдармі біля Шабо особовий склад 1-го стр. батальйону до кінця виконуючи поставлене завдання виявив героїзм, мужність і стійкість. Зробили крок у безсмертя більше п’ятдесяти його бійців і командирів. Найстаршому з них на момент загибелі виповнилося 47 років, наймолодшому - 19. Біля Шабо свої голови склали бійці з України, Білорусії, Грузії, Росії та Казахстану.

Пережити нацистський полон и дочекатися дня Перемоги судилося тільки трьом молодим лейтенантам і одному солдатові батальйону: командиру стрілецької роти Костроміну Миколі Тимофійовичу, командирам кулеметних взводів Кірєєву Миколі Івановичу і Пиренкову Григорію Федоровичу, рядовому Гурову Андрію Миколайовичу.

Подвиг не буде забутим

Десятиліттями практично всі загиблі у квітневій операції 1944 року вважалися зниклими безвісти. Але через 75 років встановлені пошуковиками імена полеглих героїв квітневого дністровського десанту будуть увічнені належним чином. Їхні нащадки разом з вдячними жителями краю зможуть поклонитися пам'яті визволителів.

17 квітня Шабівська громада розпочала меморіальну акцію. Навели лад на місці загибелі десанту. Тут урочисто була наповнена землею гільза артилерійського снаряду, яку з почестями перенесли до братської могили воїнів-визволителів на шабівському меморіалі Слави. Відбувся мітинг пам’яті. У школах і бібліотеках громади провели тематичні зустрічі з пошуковиками і ветеранами. Пам’ятний штендер з прізвищами загиблих десантників було передано до постійної експозиції народного музею Шабо. Крім того, випустили 500 брошур з описом операції.

Другий етап меморіальної акції «Громада пам’ятає!» запланований на 22 серпня. В день 75-ї річниці визволення села від нацистських загарбників буде урочисто відкрито спеціальний знак на місці загибелі десанту у квітні 1944-го. Його впорядкування вже завершується.

На братській могилі поряд з існуючими гранітними плитами, на яких викарбувані прізвища визволителів, з’явиться нова. На ній увічнять тих, хто склав голову, намагаючись продовжити весняний наступ радянських військ. Всі відповідні видатки взяла на себе Шабівська рада. Також, відновлять традицію спуску на воду Дністровського лиману вінка Слави.

Повернуті із забуття

Воїни 1-го стрілецького батальйону 227-го стрілецького полку, які загинули 17 квітня 1944 року під час десантної операції біля Шабо: командир батальйону капітан СТЕПАНЕНКО Олександр Георгійович, ст. лейтенант ЦИРЛІН Борис Ілліч, командир кулеметної роти лейтенант КОСОВСЬКИЙ Анатолій Васильович, військовий фельдшер ЧЕМЕНАВА Михаїл Мамонтович, начальник рації старшина МЕЛЬНИКОВ Федір Андрійович, командири відділень ст. сержант ГУБАРЕВ Костянтин Вікторович і сержант ДАВУТОВ Зайнутдін Худайбердин, санінструктор сержант ПІСКУНОВ Віктор Костянтинович, стрільці - мл. сержант КАДИЛЬНИКОВ Федір Костянтинович, рядові - БАНОВ Василь Михайлович, ГЛУШНЕВ Петро Никандрович, ГОНЧАРОВ Юхим Федорович, ГОРОДАШИН Іван Никифорович, ДАДІН Валентин Григорович, ДОРОЩУК Нестор Олександрович, ЄРШОВ Генадій Костянтинович, ЗАБРОДІН Михаїл Васильович, ЗАЛЮБОВСЬКИЙ Євстафій Денисович, ЗАХАРЕНКО Степан Петрович, ЗАЯЦЬ Андрій Омелянович, ІВАШИН Іван Пилипович, ІЩУК Микола Григорович, КАФАНОВ Петро Васильович, КОВАЛЬОВ Григорій Степанович, КОВАЛЬОВ Петро Федорович, КОЛЕСНИКОВ Максим Васильович, ЛАВРИЩЕВ Григорій Миколайович, МАРТИНЕНКО Василь Павлович, ПЕРВУШИН Іван Олексійович, ПОЛЕЩУК Григорій Онуфрійович, РАЇМОВ Дужума, САБЕЛЬНИКОВ Семен Іванович, СЕМИКИН Іван Михайлович, СИДОРЕНКО Костянтин Григорович, СТЕЦЕНКО Олексій Петрович, ТАХТАШЕВ Абдул Наритович, УКРАЇНЦЕВ Георгій Борисович, ФИЛИМОНОВ Семен Олексійович, ШАПЕТА Миколай Трохимович, ШОВКО Олександр Федорович, ШПИНЄВ Ілля Андрійович, радист рядовий КОЛІН Михаїл Якович. 327-й окремий інженерний батальйон, приданий до вказаного десанту - ВЕРТКОВ Олександр Дмитрович (посмертно представлений до звання Героя Радянського Союзу).

Підготував Олександр МАРКЕВИЧ

27-08-2019 16:18
Просмотров: 1127
23-08-2019 14:45
Просмотров: 1235